Для здобувачів освіти групи № 31 (07.04.2020) З. В

Конспект уроку для дистанційного навчання  

Дата проведення дистанційного уроку : 07.04.2020 року.

РОЗДІЛ ІІІ. ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА

Урок № 24 НПЗ. ТП

Тема: Способи боротьби з авіацією противника

Мета

Навчити відділення прийомам і способам дій в боротьбі з авіацією.

План уроку

1. Історичні дані про ППО

2. Балістичні чинники

3. Суть завдання ППО

4. Наземна протиповітряна оборона розгортається у кілька способів

Хід уроку

Визначення «протиповітряна оборона» (ППО), мабуть, вперше було використано у Великій Британії, коли там, 1925 року,  була створена система повітряної оборони (ADGB).

Зокрема, НАТО, визначає протиповітряну боротьбу (ППО), як «заходи, що вживаються ... для захисту від нападів за допомогою бортової зброї, запущеної з літаків, кораблів, підводних човнів і наземних об'єктів».

В Україні, протиповітряні системи ЗРК, називаються зенітними (тобто «котрі спрямовано на зеніт»); іншими назвами, що стосуються протиповітряної оборони, є, наприклад, такі: англійською — Anti-aircraft warfare; німецькою — FlaK (Fliegerabwehrkanone, «авіаційна гармата», також інакше, як Flugabwehrkanone); французькою, ППО називається DCA

Напад бомбардувальників королівських ВПС на німецькі позиції в Кале під час Другої світової війни.

(Défense contre les aéronesfs, «aéronef» — загальна назва для всіх видів бортових пристроїв (літак, дирижабль, повітряна куля, ракета та інше).

Найважливішим показником системи ППО, є максимальна відстань, на якій зброя або ракета, може вражати повітряне судно противника.

Наприклад, у Британії, використовують термін «ефективна стеля», тобто висота, на яку зброя, може доправити серію снарядів проти рухомої цілі; це може бути обмежено максимальним часом роботи підривника, а також можливостями, наявної протиповітряної зброї.

На ефективну стелю важких протиповітряних гармат, впливають такі не балістичні чинники:

·         Найдовший час роботи підривника — задає найбільшу допустиму відстань польоту снаряда.   

·        Прилади керування вогнем — дають  можливість визначати висоту цілі на великій відстані.    

·        Задля точності циклічної швидкості стрільби, час підривника повинно бути розраховано і встановлено для того місця, де ціль була-б, під час польоту після миті стрільби.

            Протиповітряна оборона — сукупність організаційних заходів та бойових дій, задля відбиття ворожого удару з повітря, прикриття угрупувань власних наземних військ або важливих об'єктів у тилу. Військова ППО сприяє завоюванню та утриманню панування в повітрі. Вона організовується на всіх етапах бою та в усіх видах бою, під час пересування військ та під час їх постійного розташування.

НАТО визначає ППО як «всі заходи, спрямовані на усунення або зменшення дієвості ворожого повітряного удару...». Це наземні, підземні (підводні човни) і повітряні системи зброї, пов'язані з ними сенсорні системи, засоби керування та спостереження і пасивні заходи (наприклад, загороджувальні повітряні кулі). Засоби ППО можуть бути використані для захисту військово-морських, наземних та повітряних сил у будь-якому місці. Проте, для більшості країн головними зусиллями ППО, як правило, є «оборона батьківщини». Протиракетний захист, є продовженням протиповітряної оборони, як і заходи з пристосування протиповітряної оборони до завдань перехоплення будь-якого снаряда в польоті (C-RAM).

Одним з далекосяжних напрямків розвитку ППО, є долучення штучного інтелекту до ефективного керування оборонними системами і серіями стрільби.

Здійснюється ППО, військами протиповітряної оборони сухопутних частин та винищувальною авіацією у взаємодії з Військами ППО країни, а у разі бойових дій у районі морського узбережжя — з частинами ППО військово-морського флоту. До переліку дій військових частин ППО належать: розвідка повітряних сил супротивника, сповіщення про його наближення, бойові дії зенітно-артилерійських та зенітно-ракетних підрозділів, дії винищувальної авіації. Частини ППО знищують ворожі літаки, вертольоти, крилаті ракети та інші засоби повітряного нападу, ведуть боротьбу із десантами та аеромобільними військами супротивника, блокують спроби ворога вести повітряну розвідку.

На озброєнні зенітно-ракетних військ Повітряних Сил знаходяться дієві зенітні ракетні та зенітні артилерійські системи і комплекси, які характеризуються високою швидкострільністю , живучістю, рухомістю, здатністю діяти за будь-яких умов сучасного загальновійськового бою.

Розрізняють ППО:

·        військову;

·        об'єктову;

·        корабельну;

·        повітряну;

·        наземну;

·        радіотехнічну

          Наземна протиповітряна оборона розгортається у кілька способів

Самооборона сухопутних військ, які використовують власну штатну зброю.

Супровідна оборона; спеціальні елементи захисту, які супроводжують бронетанкові або піхотні частини.

Точковий захист; щодо поважної цілі, такої як: міст, важлива урядова будівля або корабель.

Зональна протиповітряна оборона; зазвичай, пояси протиповітряної оборони — щоби забезпечити загороду, або, іноді і парасоль, що прикриває певну область. Площа може мінятися у широких межах. Вони, наприклад, можуть поширюватися уздовж національного кордону, або як пояси холодної війни MIM-23 Hawk і Nike. У наземних операціях, ділянки протиповітряної оборони, можуть використовуватися шляхом швидкого перерозподілу за наявними маршрутами руху повітряних суден.

Повітряна оборона раніше мала й інші засоби, хоча по Другій світовій війні, більшість з них зникла з

Аеростат часів Другої Світової війни ужитку:

 Аеростати загородження на прив'язі, задля стримування та загрози літакам, що пролітали нижче висоти повітряних куль, де на них чигало руйнівне зіткнення зі сталевими тросами.

   Прожектори для освітлення літаків вночі, як для гарматних розрахунків, так і для операторів оптичних приладів. Під час Другої світової війни, прожектори були керованими радарами.   

Великі димові завіси,  задля загороджувальної дії та завади точному прицілюванню літаків.

Неактивна протиповітряна оборона визначається, наприклад, НАТО як: «Пасивні заходи, прийняті для фізичної оборони та захисту персоналу, основних установок й обладнання, зменшення наслідків повітряного та / або ракетного нападу». Це залишається життєво важливою діяльністю сухопутних військ і передбачає дії, щодо уникнення виявлень, розвідувальними й атакувальними літаками противника. Такі заходи, як маскування важливих будівель, було поширено під час Другої світової війни і згодом. Наприклад, за холодної війни, злітно-посадкові смуги та руліжні доріжки деяких аеродромів, було пофарбовано у зелений колір.